Під час виступу тернополян у Львові багато уваги до себе як на сцені, так і за лаштунками привертав Владзьо (не плутати з Дзиндзьом) - фронтмен "Вар’ятів" та "Тернопільської особливої" Володимир Ковцун. А зовсім нещодавно в електронних ЗМІ надибав досить велику статтю, де Владзьо розказує про себе, вподобання та майбутні плани...

Жарти, як і все інше, могли б, звісно, закінчитися, якби нових не підкидало саме життя. Де беруться нові мініатюри, як живеться “кавеенникам” поза сценою і чи можна позбиткуватися над ними, розповідає Владзьо — учасник команди КВН “Вар’яти” Володимир Ковцун (32 р.). Нещодавно його команда відкрила новий для Тернополя гумористичний проект “Вар’яти шоу”.

“Чужих жартів не беремо...”
— Хто придумав назву вашої команди
— “Вар’яти”? — Це спонтанна назва. Десь у 2004 р. ми зібралися четверо перед сценою: я, Віталик, Володя Кутовський і Михайло Муха — не як “Тернопільська особлива”, а як окрема команда. До виходу залишалося п’ять хвилин, а ми ще не знали, як себе назвати. І хтось з нас кинув: “Вар’яти!”. Так нас ведучий і оголосив: “Тернопільські вар’яти”.

— Хто для вас пише?
— Пише кожен, хто грає. Жодних авторів “збоку” не залучаємо, ще й самі можемо для когось писати. В цьому і є одна з особливостей команди: в ній зібралися ті, хто може і хоче писати. Матеріалу для програм вистачає. І наступне “Вар’яти Шоу” складатиметься стовідсотково з нових жартів. Ми, на відміну від іншого посткавеенівського гумористичного проекту, не вносимо до своєї програми чужих жартів. Нашими ж інші користуються. З одного боку, це свого роду визнання. А з іншого — неприємно.

“Всі ржуть — отже, смішно...”
— Чи правда, що “Вар’яти” на сцені часто імпровізують?
— Неправда. Все, що виглядає імпровізацією, насправді добре поставлене на репетиціях. Імпровіз — не ціла мініатюра, а лише окремі моменти.

— Як відбираєте жарти для програми? Що залишаєте, а що відкидаєте?
— Сідаємо всі разом і зачитуємо, хто що написав. Якщо всі ржуть — отже, жарт смішний. Якщо бачимо, що щось недобре, то всі разом текст “добиваємо”, переписуємо. Серед мініатюр, подібних за тематикою, вибираємо найсильнішу, решту — відкидаємо. Адже не можна всю програму жартувати про “даішників” чи про Тимошенко та Луценка.

— Якою буде тема вашого нового шоу?
— Наші програми чітко визначеної теми не мають. Є постійні рубрики, які будуть і в новій програмі: “Бігме”, “Один день з життя...”, “Телеміст із відомими політиками” та інші. Будуть і нові, не менш актуальні та смішні рубрики. А також — запрошена “зірка”. Хто — наперед не скажемо. Ми запрошуємо людей, які вже чогось добилися в масштабах України. Цікаво бачити їхню реакцію на наші жарти, а також є можливість і “зірку” показати з несподіваного боку. Так, раніше в гостях у нас побували наші добрі друзі — гурт “С.К.А.Й.”, Гриць Драпак...

“Ану пожартуй!..”
— Як ставитеся до вульгарних жартів?
— Дуже класно... але якщо вони — у вузькій компанії. Існує навіть свого роду жанр — “чорний КВН”. Ми також плануємо зробити подібну вечірку, суто для “тусовки” тих людей, які адекватно сприймуть такі речі. Зрештою, є вульгарні, а є масні жарти. Їх можна пускати і на широку публіку. Є грубі слова, які в певному контексті можна використати. Але є теми, яких краще не торкатися взагалі. Грань між вульгарним і масним — дуже тонка. Не переступити цю межу нам допомагає редактор Андрій Грицишин, а також — редактори КВН.

— Помогає чи заважає статус “кавеенника” у повсякденному житті та роботі?
— Жартами, які я пишу для виступів, на роботі не ділюся. Перевіряю тільки на товаришах по команді. На будові, де працюю, можу хіба що анекдоти розповідати. Там сміх викликає зовсім інше, якісь прості життєві ситуації. Ще в повсякденному житті дуже неприємно, коли тебе сприймають лише як “кавеенника” і в якійсь малознайомій компанії можуть сказати: “Ану, пожартуй!”. Це так, наче стоматолог прийшов до когось на день народження, а йому кажуть: “Ану, перевір мені зуби!”.

“Даішники” не впізнають
— Які ситуації найчастіше стають темами для мініатюр?
— Публіка найкраще сприймає прості жарти — про ситуації, в які може потрапити кожен на роботі, в транспорті, сім’ї, аптеці, магазині. Добре йдуть жарти про “даішників”: “За проїзд біля “Бурячка” за день “даішник” збирає понад 700 грн і понад 10 тисяч прокльонів” або “Зупинив мене “даішник” на об’їзній, я заплатив штраф 300 грн. Згодом той самий “даішник” зупинив у Центрі — я знову заплатив 300 грн. І зрозумів, що від перестановки “даішників” сума штрафу не змінюється”.

— А вас “даішники” не впізнають?
— Ні, не впізнають (боюся, що тепер, після публікації, будуть впізнавати). Певно, вони на КВН не ходять. Але не ображаюся, бо я їх так само не впізнаю — вони мені всі на одне лице. Хоча я їх дуже поважаю.

— На вулиці фанати на шию кидаються?
— Та як сказати... Вік уже, певно, трохи не той... Коли ми тільки починали грати в КВН, і жарти наші більше на студентство були розраховані, і глядачі були нашими ровесниками. Тепер ми працюємо на дорослішу публіку. Вона стриманіша і на шию не кидається. Тому в студентські роки ми почувалися, напевно, більшими “зірками”, ніж тепер. Зрештою, ми всі не є публічними людьми. У кожного з нас своя сім’я, робота. — Питання від ваших прихильниць: чи смішно з “кавеенниками” в ліжку? — Залежить від величини жарту та від тривалості мініатюрки... Але ми готові смішити і всіх наших прихильниць гуртом, і кожну окремо...

“З нас кепкувати важко...”
— Хто з вас може покепкувати? З чиїх жартів смієтеся?
— На КВН хіба що журі може зле пожартувати з команди. А наді мною особисто, як і над кожним із “Вар’ятів”, жартувати важко. Можна заробити дуже гостру відповідь. За своєю природою кожен із нас — ведучий. У будь-якій компанії. І коли хтось намагається показати, що може бути смішнішим за нас, йому зазвичай це не вдається. Ініціативу ми не віддаємо.

— Не боїтеся кпинами когось образити?
— Завжди є межа коректності. Не можна переходити на особистості, не можна підсміюватися з фізичних вад, з людського горя. Це — чітке табу. Знову ж таки, ми, на відміну від деяких інших гумористичних проектів, це розуміємо. Але якщо людина впорола дурницю, з цього жартувати можна.

— Чому так часто смієтеся з села?
— Чому ж часто? Та й сміємося ми тільки з одного села — з моїх Гниличок. Ми ж не кажемо, що село — це погано. Для нас самих це — ностальгія і романтика. Тепер про Гнилички вже й у Києві знають, і в Росії.

— Чи допомогає гумор у вихованні сина?
— Звісно. Допомагає знаходити спільну мову. Тим паче, Петро й сам вже починає специфічно жартувати. От була ситуація на Святі останнього дзвоника. Вчителька відпускає клас і каже: “Ну, щоб ви 1 Вересня прийшли всі живі-здорові”. А мій каже: “А хто мертвий прийде?”. Тож гумор допомагає завжди і всюди. Хоча нині рідко буває, щоб я з чогось голосно, щиро і довго сміявся. Всередині може бути смішно, але зовні... виглядаю дедалі сумнішим. Жарти, як і все інше, колись закінчуються. І певно, як вичерпається мій внутрішній запас жартів, як я їх всі випишу, то буду дуже сумний. Але швидко це не буде — нові жарти постійно підкидає життя. І газети в тому числі.

— З чого востаннє реготали?
— З якогось дурного-предурного, американського-преамериканського кіна. Навіть назви не пам’ятаю. Смішить те, що, здавалося б, зовсім нереальне — чого, як ти думав, і бути не може.

— Які ви та ваша команда маєте плани на майбутнє?
— Наразі трохи дається взнаки економічна криза, яка підкорегувала наші творчі плани. Та все ж із вересня, як команда КВН “Тернопільська особлива”, продовжимо виступи в Києві. Плануємо й надалі організовувати “Вар’яти шоу”. Зараз розпочали роботу над зйомками гумористичного скетч-шоу. Також маємо пропозицію співпраці від одного з популярних телепроектів України.

Здерто з сайту http://20minut.ua ;)