Вельми цікава ситуація трапилася з Олесем, членом команди КВН Набла, а в майбутньому - світилом української медицини (хоча міг би стати звичайним слюсарем або малярем, якби ця історія трохи по-іншому закінчилась).
Текст друкуємо з авторського оригіналу, завбачливо позабиравши деякі куски, які не несуть особливого змістового навантаження.

Хочу розказати історію, яка сталася зі мною вчора перед написанням тестового ліцензійного іспиту КРОК 2*, бо то тримати в собі я вже не можу, а потім вже буде нецікаво розказувати )))

*Починаючи з 1 січня 2002 року, у вищих медичних навчальних закладах впроваджується нова форма держаної атестації студентів-випускників – ліцензійний інтегрований іспит “Крок 2. Загальнолікарська підготовка”. Ліцензійний інтегрований іспит або, як його частіше називають, медичний ліцензійний іспит (МЛІ), - це державний тест на визначення професійної компетентності майбутніх лікарів, який готується Центром тестування (ЦТ) професійної компетентності при Міністерстві охорони здоров’я України за участі більшості вищих медичних навчальних закладів держави. Якщо його не здати, то не отримаєш диплом, а просто довідку про те, що 6 років пробув у ВУЗі, і наступна перездача через рік.

Історія почалася вранці:
Збирали нас на 8.30, тому в 7.45 я почав помаленьку "випльовуватися" з хати. Відповів на смс "Ні пуху ні пера" з якогось невідомого номеру, і плануючи виходити, двома пальцями крутнув засув (ми називаємо його "барашка", "закрити на барашку" через таку специфічну форму, він закриває двері зсередини, і ззовні цей засув ключем не відкриєш, та і зсередини теж, а тільки шляхом повертання цієї барашки).
 

Крутнув раз - і здивувався, з якою легкістю він повернувся, проте прокручування засуву не почув. Ще раз.. і ще... він крутився легко, як стриптизерша на пілоні. В мене серце зразу йокнуло.. Двері-то з тих, шо "брьоньовані.."
 

Кажу батьку: може то просто на ключ двері закриті, бо шось не відкривається , а сам подумки думаю "та то ... капєц!!!!!"..
Чік-чік - ключ теж ясності до ситуації не вніс...
"Батьку, треба щось робити", - дехто міг подумати, що я почав панікувати, але я ще просто не встиг це зробити, бо всього 30 секунд пройшло.
"Треба ламати двері!", - видало падсазнаніє.
Тим часом батько проводив різні маніпуляції з барашкою, підважуючи її, крутячи в різні сторони.
"Все, дзвони, що ти не будеш", - сухо констатував факт він мені.
"Ні! Ні! НІІІІІІІ", - почав бурмотіти я собі під ніс, а тим часом в мене перед очима вже стали пробігати картини з минулого і , особливо болісні, з майбутнього:
- Ну що, як здав КРОК?
- Та я як доктор Хаус...
- В смислі , забив на нього?
- В сислі, не писав, бо дома захлопнувся!
Бачив обличчя своїх однокурсників, які, виходячи після екзамену, радісно розмахували портфелями і казали "ото тести були легкі! шкода шо ти не прийшов", а потім така картина, як я цілий день плачу у подушку, потім їм, замикаюсь в собі і товстію, як Лобода в кліпі "Жить лєгко"....

Відірвала мене від цих думок секундна стрілка на годиннику в кухні , яка невпинно нагадувала, що час-то спливає!
"розкручуй замок", - кажу...
Довго просити не довелося, замок був розкручений.. але і це не прояснило ситуацію... поломка відбулася на рівні з’єднання засуву і іншої муфточки, яка мала його переміщувати (ну как-та так)... Ситуація , незважаючи на свою сталість, погіршувалася...
Кажу: "Давай, треба вікрити шпінгалєти, які тримають двері, і просто вони тоді відкриються назовні"
А в нас двері подвійні, і всередині на половину дверей влаштована імпровізована кладовка, іменуєма "міждвері" ("поклади це міждвері"), де зберігається така-сяка консервація, а також всяке продуктово-провізійне, яке викинути шкода, а там йому сам раз!
Батько каже: "Тоді між дверима все впаде.."
Я "Та яка різниця? Відкривай!"
Він відкрив зверху і знизу (а зробити було не так просто, бо там вони закрпілені були такими здоровенними гайками, що.. навіть не знаю де ще такі подібні можна було побачити) і... О ЧУДО! міждверима не тільки нічого не впало, але і самі двері теж ніхєра не відкрилися!
Тут батько виступив в ролі Кєпа: "Ми захлопнулися". І додав "Треба випилювати двері аж отак " (він описав навколо замка таке коло діаметром 30 см)
"Фігасі, прямо як у фільмах про пограбування банку, от тільки в разі відкриття такого джекпоту у доларовому еквіваленті не буде", - подумав я про себе. А про двері подумав "(текст комісія моралі та цензури не пропустила – прим. ред.)"

Ви запитаєте: чому я не виліз через вікно? Хорошо питання, хоч знатокам в програму "ЩО?ДЕ?КОЛИ?" надсилай. Але не тут-то било! Якщо з вікна на вулицю - то в мене 5 поверх, а я все-таки не супермен, а капітан Ачєвіднасть таких здійностей не має. щодо вікна на балкон - то там грати (між іншим, угашені.. в смислі уварені в стіни, і - так-так! зовсім, а не як мене перепитували : шо грати зовсім не відкриваються? ) а між гратами я би не пролізз. і не треба тут звинувачувати мою надлишкову вагу, бо там би навіть і голова моя не пролізла. Інашке гріш ціна тим гратам, якщо туди будь-який жирдяй пролізти може.

Ну якщо пиляти грати, треба дві перемички зпиляти, тоді можливо...
"Батьку, в тебе тут "болгарка" є?"
А сам думаю: може буде легше до сусідів стінку виваляти.. колись між стінами були дверні пройоми, бо один поверх була одна квартира.. і теориточно ці пройоми просто заклали цеглою і заштукатурили... часом, навіть чути, що говорять за стінкою.. або стогнуть )))))
"Є", - задумливо вигукнув батько. "попробуємо перепиляти той засув". Дістав одну "болгарку".. Я тим часом розгрузив ті міждвері... повиносив все там... Батько підключив болгарку.. чікчік.. не працює.. остання надія на диплом згасла..
"Чекай, в мене ще є одна!" .. і зразу загорілася, як Рим за Нерона!
Чік-чік...ЧЖЖЖЖЖЖЖЖЖ! Полетіли іскри у всі сторони, які нагадил мені салют на день Перемоги! Паєхалі! Я тримаю зірвану з дверей планку (двері вже майже всі розібрані, видніється той засув діаметром десь 5 см)... Пару пробних запилів.... Зупинився..
"Ріжучий диск короткий, не дістає.."
ТА ЩО Ж ЦЕ ЗА МАТЬ-ПЕРЕМАТЬ!
"Зараз поміняю.." Поки болгарка у батька на піт-стопі, оглядаю грати... Певно, прийдеться пиляти грати.. точно прийдеться... Тим часом я оглядаю замок... на засуві вже появилася пропиляна борозна..
Кажу батьку "Може так якогось можна її попхати за ту борозну і просунути..."
Пробує... чік..чік..раз.. два... чую знайомий скрегіт засува... ура.... Ми свабодни! Амністія! Перед виходом оглядаю кухню: як зона бойових дій - розкидані продукти, навколо інструменти, розібраний забок.... Ех... К чорту! Так і пішов трохи сивим на екзамен...

П.С. Ви думаєте , це все? А нє! Там де раз, там і другий! Після екзамена деякі одногрупники (в тому числі і я) виставляли за свої дн, і засідали на одній хаті.
Нічого так собі посиділи.. аж раптом, один одногрупник дзвонить мені на телефон.. думаю нічого собі, він же тільки шо був тут..
Питаю "шо дзвониш? в туалєті закрився!" а сам думаю – ото пашутіл )))
А він такий "А як ти догадався! Іди мене відкрий!"
Ну, після того, як всі праржалися, ми дізналися, шо в тому туалеті важко було закритися, тому що там вийняли серецевину після того, як там вже хтось був закрився одного разу.... пропонували йому просунути туди лєзвіє, вірьовку з милом і ампулу з ціанідом, щоб він там міг гідно піти з життя, або капельницю, щоб ми через неї могли його годувати... ми знов всі трохи проржалися.. розкрутили замок, попхали "собачку", яка запала, підремонтували замок і все закінчилося благополучно. От такий Зє енд. Хух, аж легше стало )))

П.П.С. Мені сьогодні на ще один екзамен іти. Сподіваюсь, я вийду без проблем?